ЧЕСЬКИЙ МУЗИЧНИЙ ХАРКІВ ХІХ И ПОЧАТКУ ХХ СТЛЕТИЙ

Продолжение из AVD REVUE II/ 2016 …

 

Неметць за несколько лет сделал один для музыкального образования в Харькове более, чем целые дорогостоящие учреждения за тройной промежуток времени. У 1885-1888 рр. Неметць брав найактивнішу участь у діяльності тільки-но утвореного аматорами зі студентства і місцевої інтелігенції Музичного гуртка, додавши до збірного симфонічного оркестру ще й аматорський хор. Так, у 1866 р. на другому симфонічному концерті Музичного гуртка було виконано присвячений гуртку твір Неметця «Ave Maria» для хорa та оркестру під керівництвом автора. Залишивши керівництво Музичним гуртком після нищівної критики виконавського рівня оркестру і диригента в одному з концертів 1888 р. на шпальтах російської газети «Музыкальное обозрение», Неметць повернувся до свого маєтку, проте не припинив виконавської діяльності.

Так, у 1889 р., скрипаль взяв участь у концерті на користь погорільців у Вовчанську. «Игра г. Неметца, – зазначав кореспондент, – произвела самое приятное впечатление. Г. Неметц, как известно, обладает превосходною техникою, смычок у него длинен, певуч и выразителен». Останнє виявлене повідомлення про цю непересічну постать датується початком 1891 р., коли в Андріївці невідомими було вчинено замах на життя Неметця та його дружини. Востаннє прізвище Неметця друкувалося в списках почесних членів ХВ ІРМТ у звіті відділення за 1891 – 92 рр., тобто, ймовірно, він помер не пізніше 1892 р. Серед його харківських учнів – відомі скрипалі: І. Букінік, В. Вальтер, Б. Каменський, Й. Шнирлін.

Одним з партнерів Неметця у численних концертах був піаніст і композитор, вихованець Празької органної школи Йосип Петрович Їранек (1855 – 1940), котрий у 1865 – 1872 рр. жив і виховувався в родині Б. Сметани. Багаторічне перебування в Харкові (1877 – 1891 рр.) відзначилося не лише сумлінною музично-викладацькою працею Їранека в найпрестижнішому в місті приватному навчальному закладі для дівчат – гімназії Д. Д. Оболенської, а й яскравими виступами як піаніста-соліста, ансамблевого виконавця,                композитора, пропагандиста творів чеських митців. Саме Й. Їранек був  найпершим у Харкові, хто грав твори Б. Сметани (1877), і найпершим у Росії, хто  ознайомив публіку з творами А. Дворжака, виконавши в 4 руки його Слов’янські  танці (1878) в ансамблі зі своїм студентським другом і колегою Йосипом  Адальбертовичем Голлі (1853 – 1931), який працював у Харкові у 1877 –  1908 рр.: з 1877 р. також викладаючи музику в гімназії Оболенської, а з 1891 р.,  в Інституті шляхетних дівчат.

 

Після повернення до Праги Й. Їранек обійняв посаду професора консер                               ваторії по класу фортепіано. У числі його празьких учнів були відомі в ХХ ст.        композитори Й. Сук, В. Недбал, Р. Фрімль та ін. В Харкові в нього розпочинав        заняття музикою майбутній видатний співак І. Алчевський. З 1881 до 1907 р. у Харкові обіймав посаду викладача музики в гімназії Оболенської вихованець  Празького вчительського інституту молодший брат Й. Їранека Алоїз (1858 –  1950). Окрім викладання фортепіанної гри, музикант зарекомендував себе як хоровий диригент і здібний композитор, чиї твори – оркестрові, інструментальні, вокальні, хорові (у т.ч. на слова В. Жуковського, О. Пушкіна, М. Гоголя) – виконували не лише місцеві музиканти й відділення ІРМТ в інших містах, а й такі відомі гастролери, як Ф. Ондржичек, Я. Коціан, «Шевчик-квартет».

Серед харківських чеських педагогів-музикантів назвемо також Йосипа Йосиповича Косса, вихованця Празької консерваторії, який працював з 1887 р. до кінця ХІХ ст. в жіночій гімназії О. К. Драшковської.

Вихованець Ф. Хегенбардта в Празькій консерваторії віолончеліст Сигізмунд Самойлович Ґлазер розпочав педагогічну, виконавську і композиторську діяльність в оперному оркестрі та в музичних класах, згодом музичному училищі ХВ ІРМТ у 20-річному віці в 1882 р.

У 1884-85 рр. молодий музикант проходив строкову військову службу в Австро-Угорщині, а по поверненні до Росії був солістом оркестру в Полтаві (1886 р.), потім в Одесі (з 1887 р.), де водночас викладав у місцевому відділенні ІРМТ (1888 – 1890 р.) і виступав як соліст і ансамблевий виконавець. Віолончель Ґлазера, як і його віртуозні твори для цього інструменту, слухали мешканці багатьох міст півдня Росії, а також Петербурга.

Яскрава віртуозність, глибина трактувань музичних творів, а також композиторський хист дозволили сучасникам вважати його одним з найкращих віолончелістів у Росії. Найбільш повно обдарування Ґлазера виявилося коли він знов обійняв посаду викладача музичного училища Харківського відділення ІРМТ у 1890 р., на якій перебував аж до початка 1906 р. Чи не найяскравішою сторінкою його діяльності в місті стала його участь у складі квартету ХВ ІРМТ, одного з найпотужніших творчих колективів України, який виступав у незмінному складі впродовж 15 років, що було виключним на той час явищем.

До складу цього колективу входили викладачі музичного училища скрипалі К. К. Горський (поляк), С. І. Дочевський (українець із сербським корінням, вихованець чеських професорів Московської консерваторії Ф. Лауба та І. Гржімалі) й чех-альтист Франтішек Войтехович Кучера (1858 або 1859 – 1911), різнобічно обдарований музикант, котрий закінчив Празьку консерваторію по класу фагота і являв собою приклад інструменталіста, який в одному концерті міг віртуозно виконувати то фаготову, то альтову партії, а крім того майстерно викладати в музичному училищі гру на фаготі, контрабасі та флейті.

На посаді викладача музичного училища Кучера замістив відомого в Харкові чеха-капельмейстера Й. Й. Прохазку, про якого йтиметься далі. Розвиток оркестрово-симфонічного виконавства в Харкові багато в чому здійснювався в 1898-1910 рр. завдяки Ф. В. Кучері, який упродовж цього періоду організовував в саду Комерційного клубу літні концерти, запрошуючи до участі в них численних інструменталістів і вокалістів-солістів. «Тот, кто вздумал бы прослушать всё, что даётся (вислів оригіналу – В. Щ.) г. Кучера, получил бы возможность ознакомиться почти со всем, что имеется в обширной симфонической литературе», – зазначав В. І. Сокальський. Кучера був також організатором і першим керівником оркестру студентів місцевого технологічного інституту.

У різні роки викладачами музичного училища ХВ ІРМТ працювали також арфіст оперного оркестру, брат і учень відомого в Росії валторніста і арфіста Ф. Ф. Шолара Й. Ф. Шолар (1893 – 1896 рр.), співак (бас), провідний соліст багатьох провінційних оперних сцен (у т. ч. харківської), антрепренер О. Р. Фюрер (1893 – 1894 рр.), викладач гри на духових інструментах (1888 – 1890 рр.) Е. К. Прілль та ін.

Яскрава сторінка музичного буття Харкова пов’язана з діяльністю в місті вихованця Й. Їранека в Празькій консерваторії, піаніста Зденека Петровича Давіда, котрий працював викладачем музики в гімназії Оболенської у 1903-1906 рр. Ще до приїзду в Харків Давід мав досвід європейських гастролей разом із Я. Коціаном. Молодий піаніст, як і його вчитель, був пропагандистом творів чеських митців. У його виконанні в січні 1905 р. харків’яни вперше в Харкові почули Тріо Дворжака (разом з Горським та Ґлазером), Сонату для скрипки та фортепіано А. Їранека (березень 1905 р., разом із Я. Коціаном); піаніст виконував також твори Сметани (Польку, фортепіанне тріо, п’єсу «La fete des paysans Bogemiens»), «На вечорницях» А. Дворжака, власний твір «Polka mignon» та ін.

У середині 1900-х рр. популярними в харківській чеській спільноті був ансамбль, до склада якого входили З. Давід, Й. Голлі, А. Їранек та оркестровий скрипаль, вихованець Празької консерваторії Антонін Тракал.

Вже в буремні воєнні та революційні роки в місті працювали і виступали чеські музиканти, вихованці Празької консерваторії скрипаль Франчішек Сміт (викладач музичного училища 1916-1917, консерваторії 1917-1918) та піаніст і композитор Олдржіх Блеха (1892 – 1951, учень Й. Їранека, викладач музики в гімназії Оболенської у 1913-1916 рр.). Музиканти брали активну участь в організації та проведенні концертів місцевого Чеського товариства та організації «Спілка мистецтв». У Харківській консерваторії в 1917-1919 рр. працював на посаді старшого викладача ще один чех – вихованець Празької консерваторії, колишній директор музичних класів Таганрозького відділення ІРМТ скрипаль Ярослав Гонц, який входив до склада консерваторського струнного квартету.

Праця в місті Блехи, Сміта і Гонца стала завершальною ланкою в традиції дореволюційних плідних і багатогранних чесько-українських музично-культурних контактів, яка існувала понад сотні років.

 

2. Чеські музиканти-гастролери

Інформація про гастролі в Харкові чеських музикантів у перші чотири десятиріччя ХІХ ст. практично відсутня, що не означає, що окремі виступи чехів усе ж таки відбувалися і в цей час. Встановити або спростувати ці факти неможливо, адже з 1825-го і до кінця 1830-х рр. у місті не друкувалося жодної газети. Проте, в наступні часи місцева періодика містить чимало свідчень – від анонсів концертів до розгорнутих аналітичних дописів, що віддзеркалювали виступи в місті чехів.

Одним з найперших музикантів узагалі, чиє ім’я потрапляє на шпальта «Харьковских губернскиих ведомостей» (1841 р.), був уславлений музикант чеського походження, французький арфіст, диригент і композитор Робер Нікола Шарль Бокса. «Г. Бокса подарил нас (вислів оригіналу – В. Щ.) только двумя выходами, но и одного достаточно было бы, чтобы признать в нём истинного артиста, гения в своём роде. Припомните только из числа его бесконечных вариаций на разные темы, две, особенно поразившие нас: первая на тему “Боже, Царя храни”, где арфа преобразилась в полный оркестр, и вторая на русскую песню, о чём он так грустно, так меланхолично закончил свой последний выход. Да, Харьков должен записать в своих летописях этот чудный вечер…».

Наприкінці того ж року до Харкова завітав Олександр Дрейшок. Дві рецензії (листопад 1841 р. та січень 1842 р.) на його численні виступи свідчили про надзвичайні враження від них: «в его игре такое воодушевление, такая отважная живость, такое верное самому себе чувство, – что не знаешь, не успеваешь думать, только слушаешь всею душою, всем сердцем». «Слушая Дрейшока наше упоение было невыразимо». Вже в 1881 р., пригадуючи гру Дрейшока в Харкові, В. Пашков зазначав, що під пальцями музиканта «…у него слышался не рояль, а целый оркестр». Саме зустріч з Дрейшоком стимулювала отримання музичної освіти в Західній Європі відомими в майбутньому в Харкові музикантами братами Шпаковськими, в нього в 1860-х рр. училися в Петербурзі майбутні фундатори професійної музичної освіти на Слобожанщині І. І. Слатін (Харків) та А. М. Абаза (Суми).

У січні-березні 1849 р., а потім у травні 1852 р. харків’ян вражав своєю грою колишній партнер Б. Сметани по камерних виступах у Празі скрипаль Ернест Несвадба – у майбутньому одна з найпомітніших музикантських постатей у Житомирі. Його виступи як соліста і ансамблевого виконавця (у т. ч. разом із чеським сліпим піаністом Гартлем) оцінювалися харківською пресою як «чистый, неподдельный восторг». Гра скрипаля характеризувалася кореспондентом як «прекрасная, волшебная и увлекательная».

1857 р. відзначився серією концертів у місті музичної родини Неруда з Моравії, яка у 1851-1861 рр. неодноразово гастролювала в різних містах Російської імперії. Сестри Вільма та Марія, а також їхній батько і вчитель Йосип Неруда познайомилися з багатьма харківськими аматорами, граючи в домашніх концертах, і змогли «…в некоторое время оставить о своём таланте прекрасное мнение». Говорячи про найталановитішу старшу сестру, рецензент зазначив:

«При таком артистическом таланте, каким обладает Вильма Неруда с полной уверенностью можно сказать, что каждый будет слушать её с величайшим удовольствием, как исполнительницу, каких не часто и не каждому приходится слышать в своей жизни».

1860-ті – 70-ті рр. відзначилися подальшим припливом до Харкова як чеських гастролерів (солістів і музичних колективів), так і музикантів-викладачів. Навесні 1862 р. з концертами у Харкові побувала ще одна чеська родина – Альтані, голова якої, Карл Альтхан (його діти вже виступали під «італізованим» прізвищем), працював на півдні Росії капельмейстером кріпацьких оркестрів. Його діти, піаністка Матильда і скрипаль Іполит, через декілька років після харківських гастролей закінчили Петербурзьку консерваторію і стали відомими в Україні музикантами: Матильда – викладачем музичного училища по класу фортепіано і членом-виконавцем Київського відділення ІРМТ, Іполит – одним з найвідоміших українських і російських диригентів останньої третини ХІХ – початку ХХ ст. Факт друку трьох відгуків на концерти молодих музикантів на шпальтах єдиної харківської газети свідчить про неабияку зацікавленість місцевих меломанів виступами Альтані.

У 1869 р. у місті концертував незадовго до того створений Д. О. Агренєвим-Слав’янським фольклорний ансамбль, який у перші роки свого існування складався з чеських співаків-аматорів з Празького співочого товариства «Hlahol». У цей час значну частину репертуару колективу складали саме чеські народні пісні. Виступи цього ансамблю в місті спровокували появу в харківській пресі великої аналітичної статті, в якій її автором П. Л. був наданий глибокий аналіз розвитку слов’янських музичних культур у контексті загальноєвропейського процесу. Червоною ниткою в цій розвідці проводилася думка про близькість музичних культур «різних слов’янських племен» і авангардну роль чехів у заохоченні інших слов’янських народів до ретельного і копіткого вивчення власного музичного фольклору як фундаменту, на якому має базуватися професійна композиторська діяльність слов’янських національних митців.

Найяскравішим серед гастролерів у цей період був видатний скрипаль, вихованець Празької консерваторії по класу славетного М. Мільднера, на той час професор Московської консерваторії Фердинанд Лауб – чеський єврей, який репрезентував кращі чеські скрипкові виконавські традиції. Неодноразові виступи Лауба в Харкові були «мерилом для определения художественности игры» інших артистів. Завдяки частій участі Лауба взимку 1870/ 71 рр. у домашніх концертах харківські аматори-меломани мали змогу грати з ним камерний репертуар або слухати довершене виконання скрипалем ансамблевих творів. Вже після смерті Лауба (1875), в 1881 р. харківська преса зазначала: «Только старожилы могут ещё припомнить публичные квартеты времён гг. Пахмана, Лауба и “Русского квартета”, доставивших столько художест-венного наслаждения слушателям».

 

В. М. ЩЕПАКІН